ІНОЗЕ́МНИЙ, а, е. Стос. до іншої держави, країни, належний їм; чужоземний, чужинницький. До цих мертвих і вузьких засад пристосовують вони [гімназичні вчителі] літературу іноземну, друкуючи.. безбарвну писанину (Фр., XVI, 1955, 106); — Керівник усе мусить знати і все передбачити. Знати якусь іноземну мову, німецьку наприклад (Шиян, Баланда, 1957, 147); Іноземне військо; Іноземний капітал; // Закордонний. Жанна полюбляла.. іноземне ганчір’я (Дмит., Наречена, 1959, 182); Іноземна преса.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 32.