ІНСТРУМЕ́НТ, ч.
1. род. а. Знаряддя для праці. — Ви гадаєте, нам пощастить його врятувати? — запитав його [хірурга] асистент, що вбіг саме до перев’язочної й почав подавати зі звичною точністю інструменти (Довж., І, 1958, 320); Гембель цілу ніч був під повіткою. Роса впала на нього, ще заржавіє. Витирає [жінка] запаскою інструмент (Вільде, Сестри.., 1958, 29).
∆ Геоме́трія рі́зального інструме́нта див. геоме́трія.
2. род. у, збірн. Сукупність таких знарядь. В кутку кімнати лежав інструмент — лопати, ломи, кайла (Смолич, Ми разом.., 1950, 34); Хоч Мотря й продала мало не ввесь Денисів інструмент, дід усе ж знайшов дві-три справні копили, ніж, молоток, обценьки (Тулуб, Людолови, І, 1957, 112).
3. род. а. Те саме, що Музи́чний інструме́нт (див. музи́чний). — От мій сусіда богуславський батюшка, як утне на гуслях, то аж поміст дрижить. Е, що то за гарний інструмент! — сказав Терлецький (Н.-Лев., III, 1956, 46); На галереї військова музика настроювала інструменти (Фр., VI, 1951, 219); Вони полюбляли Юрка за товариську вдачу, ..за вміння грати на всякому інструменті (Стельмах, І, 1962, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 34.