ІНТЕЛЕ́КТ, у, ч. Розум, здатність людини думати, мислити. Енгельгардт, який зобов’язаний згадці в історії лише своєму «крепостному человеку» [Т. Шевченкові], саме таким чином увічнив свою тупість, користолюбство і певну відсутність будь-яких ознак людського інтелекту (Слово про Кобзаря, 1961, 34); Моя душа палала, а інтелект вишкрібав всі знання, що принишкли в клітинах мозку (Досв., Вибр., 1959, 23); // Рівень розумового розвитку. Високі вимоги до інтелекту героя сучасної драми — це вимоги самого життя (Мист., 1, 1958, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 35.