ІША́ЧИЙ, а, е, розм. Прикм. до іша́к. Зростав вечірній клекіт на острівках. Клубком з двигтючого шуму водоспадів, ішачого ревіння та людських голосів немов придушувало свіжу людину (Ле, Міжгір’я, 1953, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 58.