Бо́жа ка́ра — у християнському віровченні — покарання Богом (Господом) своїх рабів за вчинені гріхи; здавна вірили в Божі наслання з Неба, передусім у вигляді блискавки й грому; це вважалося Божою ласкою і Божим милосердям, тому казали: «Загорілося від Божої ласки», «Убили Божою ласкою», «Запаліть свічку та моліться, дітки! Божа милість заходить»; знаряддям Божої кари вважалися також гадюки; Божа кара — ще назва звичаю, який полягав у випробуванні винуватця вогнем, водою, залізом або через двобій; наприклад, жінку, звинувачену у чарівництві, кидали в озеро чи річку: якщо вона плавала в воді, то це була відьма, якщо тонула, — невинна; фразеологізм: [чи́ста] ка́ра Бо́жа (Госпо́дня) — уживається для вираження сильного незадоволення ким-, чим-небудь; горе, нещастя, напасть; див. ще ка́ра 2.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 46.