боя́ри (одн. боя́рин; зменшено-пестливі — боя́ронько, боя́рочко) —
1) привілейована верства суспільства за княжої доби, княжі дружинники, високі посадовці в Київській державі;
2) у весільній обрядовості — дружина молодого («князя»); добирається з парубків, одного з яких призначають старшим боярином; той знімає з кожного шапку, несе до хати молодого, де до шапок пришивають «квітку» з барвінку та з червоної стрічки; потім відбувається обряд присяги: на стіл ставлять велику миску з водою і кладуть біля неї ложку; старший боярин дає кінець своєї хустки молодому і веде його круг стола, а молодий, тримаючись однією рукою за хустку, другою веде іншого боярина, а той третього і т. д.; після першого та другого обходу молодий зачерпує ложкою води, випиває, а після третього всі п’ють воду просто з миски; потім відбувається похід по молоду; приїжджаючи до двору молодої, ведуться тривалі перемови, поки господарі не згодяться відчинити ворота (відгомін давнього обряду умикання). Поки приберешся, то бояри й мед поп’ють (М. Номис).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 52-53.