віду́нство — у давніх слов’ян — угадування майбутнього, віщування, пророцтво; починаючи від старовинних відунів-волхвів (див.), пізніше — кудесників і кінчаючи сьогоднішніми ворожбитами, знахарями, відьмаками, чарівниками, чаклунами, шептунами, чародіями, химородниками; людина так чи інакше хоче зазирнути за їхньою допомогою в своє майбутнє, вилікуватися, знайти собі пару тощо; частіше відунством займалися жінки старшого віку, пор. у Б. Грінченка: «Стару Мокрину кликали, щоб замовила кров»; мова виробила своєрідний «відунський словник»: ві́дьма, віду́н, відьмува́ти, відьма́к, шепту́ха, чаклува́ти, чаклу́н, чаклу́нка, чаклува́ння, ворожи́ти, ворожі́ння, воро́жка, ворожби́т, ворожба́, гада́ти, гада́ння, гада́лка, чарува́ти, чарівни́к, чарівни́ця, ча́ри, чарува́ння, причаровува́ти, привертати, наверта́ти, приво́ротний, насила́ти, насила́ння, насла́ння, замовля́ти, замо́ва, примовля́ти, при́мівка, примовля́ння, прика́зувати, при́казка, прика́зування, за́говір, загово́рювати, загово́рювання, заклина́ти, заклина́ння, закля́ття, заклина́ч, заклина́чка, проклина́ти, проклина́ння, прокля́ття, прокльо́ни.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 91-92.