Гавриї́л («сила Божа» або «людина Божа») —
1) у ряді релігій — один із старших ангелів (у християнстві — архангел); архангел Благовіщення Діви Марії; як і святий Ілля́-проро́к (див.), постає в народній уяві громовиком, змієборцем, демоноборцем, що їздить по небу колісницею, гримить і побиває нечисту силу; тому його літній день 13/26 липня називають у народі Серди́тим свя́том, бо тоді найчастіше бувають громовиці («Б’ють громи, як робити на Святого Гавриїла»); у кантах про Страшни́й суд (див.) архангел Гавриїл постає як провідник душ: «Горять огні все огненнії, Біжать ріки все медовії, Ідуть душі все спасеннії, Попереду їх архангел Гавриїл»; його призначення — розкривати смисл пророчих видінь і хід подій, особливо щодо приходу Месії;
2) Гавриї́ла (Благові́сника) день = Собо́р Арха́нгела Гавриї́ла — за церковним календарем, день 25 березня/8 квітня, другий після Благовіщення, день одного з найвищих ангелів, який завжди з’являється серед людей, щоб повідомити їм «благу вість»; Діві Марії у Назареті архангел Гавриїл приніс «благу вість» про народження у неї Ісуса Христа — Спасителя Світу; у народі святкували Благовісника, — «щоб Гаврило хати не спалив», бо вірили, що Гавриїл — володар блискавки, як Ілля — грому; на свято заборонялися будь-які роботи; від Благовісника починають сіяти ранні ярі зернові — овес, ячмінь та ярову пшеницю; все, що цього дня народжується, «благовісне»; у народі кажуть: «Благовісник старший від Великодня» (у цьому можна вбачати персоніфікованість образу Благовісника, за яким, можливо, криється якесь стародавнє божество); у західноукраїнських легендах Благовісник наділений силою володаря сонця як найголовнішого з небесних світил (звідси, можливо, й наведена вище приповідка); див. ще арха́нгел;
3) Гаври́ло (з давньоєвр. Gabriel — «моя міць», «сила (людина) Божа»; пестливі — Гаври́лко, Гаври́лечко, Гаври́лик) — українізоване християнське чоловіче ім’я; у народі символізує вайлувату, неповоротку, невправну, простакувату, не зовсім розумну людину, тому кажуть: «На тобі, Гаврило, що мені не мило!», «Такий Гаврило, як у баби Насті мотовило», «Вже по пиці знати, що Гаврилом звати», «Бери, Гаврило, що другі не з’їли»; жартують: «Вибрав дівчину Гаврило, червона, як ружа, оженився, придивився, а вона нездужа!»; ім’я також використовується в народних фразеологізмах для внутрішнього римування. Клен-дерево Да на Дунай покладено, Туди йшов да Гаврилечко, за ним йшла да Мотронечка (пісня).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 123-124.