Павло́ —
1) у християнському віровченні — один із дванадцяти апостолів, учень Ісуса Христа, в ім’я якого він здійснював чудеса, засновував церкви; своєю мученицькою смертю в ім’я Господа повністю довів свою відданість Ісусу Христу; див. ще Петро́ 2;
2) (від лат. «малий»; зменшено-пестливі — Павлу́сь Павлу́сько, Павлу́сенько, Павлу́сик, Павлу́сичок, Павлу́нь Павлу́ня, Павлу́ньо, Па́влик, Па́вличко, Па́влонько, Павлі́й, Павли́ш, Павлу́ша, Павлу́шка, Па́ва, Па́вка, Пашко́, Па́ша); українізоване християнізоване чоловіче ім’я у народних афоризмах виступає об’єктом внутрішньої рими і гумору («Павле, кобила плавле!» — «Брешеш, Антоне, вона тоне», «Як Павло, то й весело»); ім’я оспіване в народних піснях: «Постав же ти, Оксаночко, да воскову свічку, Щоб перейшов да Павлусенько свою бистру річку. Ой постав же, Оксаночко, да ще й найяснішу, Щоб перебрів Павлусичок сю річку бистріше». Прилетіла голубонька, Крилечками луска: Та все лусь — Чи не вийде Павлусь (пісня); Нема льоду, нема льоду, нема переходу, Що Павлусько до Оксани бреде через воду (пісня).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 428-429.