Слово "петра" - пояснення

Словник: Жайворонок. Знаки української етнокультури



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Жайворонок. Знаки української етнокультури


Петра́ = Петрі́в день = Петрівча́ний (Петрі́вський) день = Петра́-Па́вла

1) народні назви літнього календарного християнського свя­та на честь апостолів Петра і Павла (29 червня/12 липня); на Петра в селян уже запаси кінчалися, тому казали: «На Петра двір пустий, а поле густе»; святий Петро висту­пає сторожем поля, його врожаю; він зажинає, і заорює (очевидно, на озимину), тому в народі казали: «Святий Петро за плугом ходить. Святий Павло волоньки водить. А сам Господь-Бог пшениченьку сіє, святий Ілля заволочує»; Петра-Павла у народі вважалося вели­ким святом, до якого готувалися заздалегідь: білили хати, оздоблю­вали рушниками стіни, скрізь чис­то прибирали; йшли до церкви, а дома потім розговлялися мандри́ками (від мандрува́ти; за легендою, Петро й Павло у своїх численних мандрах харчувалися цими пам­пушками); кажуть, у цей день зо­зуля перестає кувати, тому що, за народним повір’ям, вона вкрала у святого Петра одну мандрику, за що Бог покарав птаху, і вона що­року давиться мандрикою; якщо зозуля кує після Петра — це віщує нещастя; свято рибалок, бо Петро був їхнім покровителем; разом з купальськими петрівчані свята становлять один літній цикл; по­чинаються жнива; після цього дня починаються жіночі роботи в полі й біля хати, тому кажуть: «Жіноче літо по Петрів день»; сонце «грає», як і на Великдень, бо кажуть: «З Петрів дня красне літо, зелений покіс, зірниця зорить хліби»; зби­рають трави, розводять вогнища; «Тепер не Петрівський день, щоб двічі казати», — повторюють у цей день, бо моляться двом апостолам; ще кажуть: «День не Петрівський, язик не попівський — по двічі го­ворити» (М. Номис). Йшло до Петра, тепер до Різдва (приказка); Не все в середу Петра (М. Номис); Пішло уже мені з Петрового дня (М. Номис — про наближення старості);

2) Петра́ Вери́ги = Вери́говий день — народні назви хрис­тиянського календарного свята Поклоніння Чесним Веригам, тобто кайданам святого апостола Петра, що припадає на 16/29 січ­ня; вшановують вериги (кайдани) апостола Петра; вважають остан­нім днем зими; не можна прати; люди вирушають на вирубку лісу, бо лише взимку («як дерево спить») «дереву не болить»; з днем пов’язано багато прикмет, — «як­що напередодні Петра Вериги ніч місячна і видно зорі, літо буде вро­жайним, а рік щасливим», «якщо ніч похмура, то й рік похмурий, неврожай, пошесть на худобу», «як мороз у цей день, то літом — спе­ка», «гуси, качки махають крила­ми, сидячи на снігу, собаки ка­чаються, — буде відлига, гайвороння кряче — на метелицю», «як уночі місяць оступлять хмари, буде вітер». На Петра Вериги розбивають­ся криги (М. Номис);

3) Петро́ — у християнському віровченні — один з дванадцяти апостолів, учень Ісуса Христа, брат апостола Андрія; займає особливе станови­ще серед апостолів; його іменем відкривається перелік дванадцяти обраних; християнська іконогра­фія часто поєднує образи Петра і Павла як двох мучеників, які прийняли смерть (розп’яті вниз головою) в ім’я Господа;

4) Петро́ (зменшено-пестливі — Петру́сь, Петру́сьо, Петру́сику, Петру́сичок, Петру́нь, Петру́ньо, Петру́нчик, Пе́трик, Пе́тричок, Петько́, Пе́тя) —українізоване християнське чоловіче ім’я (від грецьк. «камінь», «скеля»); у народній афористиці виступає об’єктом гумору і засобом внутрішнього римування («Їж, Петре, поки тепле!», «Пішов Пет­ро та вернувся, як було тепло», «Вхопилась би за Петра, тільки шкода, що нема»), легкої іронії («Бери, Петре, на розум!»); персо­наж дитячого фольклору: «Сиділа квочка коло кілочка Да вивела бабі четверо діток: Що перве дитятко — молодий Петрусик». — Ой Петре, да Петруньо, гордуєш ти мною (пісня); Як не бачу Петруся, То від вітру хилюся. Гей, лихо — не Пет­русь, Біле личко, чорний вус (пісня); Петро Петрович-перепелович піймав шпичку перепеличку (скоромовка);

5) Петро́ І Вели́кий (1672-1725) — російський цар (з 1682 p.), імпера­тор (з 1721 p.); за Петра І Україна остаточно перетворилася на коло­нію; 1709 р. після Полтавської битви, коли Мазепа відкрито ви­ступив проти Петра І, за наказом останнього було знищено Запо­розьку Січ і потоплено в крові гетьманську столицю — Батурин; про Петра І Т. Шевченко пише: «Це той первий, що розпинав нашу Україну» і називає царя «катом», «людоїдом», «лукавим», маючи на увазі підступну політику Петра І щодо України (Малоросії); О. І. Герцен зазначає: «Петро І зрадів з приводу зради Мазепи і став утис­кувати Малоросію всупереч всіля­ких договорів».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 446-447.