потерча́та (одн. потерча́ = поторо́ча) —
1) у народних повір’ях — померлі нехре́щені ді́ти (див. ще руса́лка 1); живуть по озерах і болотах; можуть заманювати людей; ходять у темноті з каганчиками; у «Лісовій пісні» Лесі Українки: «Потерчата в руках мають каганчики, що блимають, то ясно спалахуючи, то зовсім погасаючи», «Потерчата озиваються жалібно, подібно до жаб’ячого кумкання»; також, літаючи над землею, вимагають «хреста», бо якщо не дістануть його, то підуть у пекло;
2) див. при́вид 3.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 474-475.