Світови́д = Світ = Сві́тло —
1) задохристиянськими віруваннями — бог неба і світла (перев. у прибалтійських слов’ян); за космогонічними поглядами наших предків, первісна матерія, що утворила предметний світ на землі; образ дійшов до нас у вигляді кам’яного збручанського ідола; він подає ціпу космогонію давніх українців: горішній шар — небо з небесними вищими богами, середній шар — земля, на якій люди ведуть ритуальний танець навкруги свого ідола, нижчий шар — підземне царство, пекло та його бог — Чорнобо́г (див); щоправда, серед п’яти зображень богів встановити точно зображення Світовида важко; більш-менш точно встановлено зображення трьох божеств — Берегині (див. береги́ня 2), Ро́да (див. рід 1) і Чорнобо́га (див.);
2) (з малої літери) тільки сві́тло = світ — на противагу те́мряві (див.) уосібнен: ня життя, тому в Біблії читаємо: «І життя було в Нім [Слові-Богові], а життя було Світлом людей»; також уосібнення знання, прозріння, пророцтва, тому в Біблії читаємо: «Світлом правдивим був Той [Бог-Син], Хто просвічував кожну людину, що приходить на світ»; отже, світло — символ Бога; Христос назвав себе Світлом Світу; світло символізує віру, бо віра має розганяти темряву навколо нас, вказуючи правдиву дорогу життя; про це й наказ Христа: «Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб бачили ваші добрі діла»; у народних піснях світло — символ радості; звідси освіти́ти означає «звеселити»: «Ой зіронька зійшла, усе поле та й освітила, — Дівчина вийшла, козака звеселила»; світло також оберіг від нечистої сили, якайого боїться; оскільки світло, як і сонце, що його дає, асоціюється передусім із життям, тому й проклинають: «Щоб ти ходив, поки світа та сонця!».
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 529.