Стрибо́г — у дохристиянських віруваннях — бог вітрів, які є його онуками; найвідоміші з них: Ласка́вець, Дмуха́ч, Степови́й, Грозови́й, Буреві́й, Смерч, Би́рса, Ви́хор, Бігу́н, Верхо́вник, Горі́шній, До́лішній, Шарпу́н, Круті́й, Помі́рок, Труба́, Посвиста́ч, Польови́й; чотири велетні, які дмуть з чотирьох сторін світу, — це Сі́вер (північний), Літник (літній), Стри́га (східний), Вітри́ло (південний); свято бога вітрів — 14 липня; на противагу доброму Дажбогу Стрибог — руйнівник («стрити» — нищити); у «Слові о полку Ігоревім» згадується серед чотирьох основних богів (поряд з Даждьбогом, Хорсом і Волосом), а вітри називаються Стрибоговими онуками; Ярославна звертається до Вітра як до бога: «О Вітре-Вітрило, чому, Господине, насильно (силою) вієши?»; за давніми уявленнями, це неврівноважений літун з бородою та батогом, яким він підганяє свої вітри, у широчезних шароварах-вітрилах, з подихом-вітром; за Початковим літописом, ідол Стрибога був серед інших у Володимировому (Київському) пантеоні (олімпі).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 583.