Хоми́н ти́ждень = Хоми́ Неві́рного —
1) за церковним календарем, перший тиждень після Пасхи (у народі — Сві́тлий ти́ждень), присвячений одному з дванадцяти апостолів Ісуса Христа, апостолові Хомі, що дістав прізвисько Неві́рний або Неві́руючий (Хоми не було з учнями, коли до них приходив воскреслий Ісус, і він відмовляється повірити у воскресіння Христа, доки сам не побачить у нього ран від цвяхів і не вкладе в них свого перста; Ісус докоряє Хомі: «Ти повірив, тому що побачив мене, блаженні ті, хто не бачить і вірить»; пор. народне: «То невірний Хома!»); у цей час поминають померлих предків; в основі звичаю лежить згадування Іоанна Златоуста про сходження Ісуса Христа у пекло до душ померлих; до того ж померлих поминають на цьому тижні ще й тому, що він іде за Страсною (Великою) седмицею — Пасхальною (Великодньою); див. ще Про́води1, Радуни́ця;
2) Хома́ = Тома́ (від давньоєвр. tá’ōm — «близнюк»; зменшено-пестливі — Хо́мко, Хо́монько, Хо́мочко, Хо́мцьо, Хому́сь, Хо́мка, Хо́мик; Томко́, Тому́сь, Тому́ньо, Тому́сик) — українізоване християнське чоловіче ім’я; у народній творчості виступає об’єктом іронії, вказівки на низький соціальний стан носія: «І ззаду знать, що Хомою звать», «Хома — дворянин на безлюддю», «На безлюдді і Хома чоловік (пан)»; ім’я стало уосібненням різнорідних характеристик — недотепності («Хома наш одну качалку продав, а дев’ять йому баби на голові побили», «Не дрімай, Хомко, на те ярмарок»), нерозуму (Не смійся, кума, що дурень Хома, бо всі люди кажуть, що й ти без ума»), невдатності («На бідного Хому і дерево падає», «Помалу, Хомо, Миколу звалиш»); ім’я часто виступає об’єктом жарту і засобом внутрішнього римування вислову: «Держись, Хома, іде зима», «Говори тому, хто не знає Хому, а я брат йому», «Їхав до Хоми, а заїхав до куми», об’єктом кепкування, іронії: «Над тебе, Хома, і в світі нема», «Тільки й людей, що Хома в церкві», «Хома купив, Хома п’є, бо у Хоми гроші є», «Хома, сиди дома, роби веретінці! Буде тобі, буде мені, буде твоїй жінці!», «Христос воскрес — Хома паску несе, а Хомиха порося — похристосуємося!». Умер Хома — й добра нема (приказка); По Хомі і шапка (приказка); Ой вже мені не ходити зеленим потоком, Ой вже мені не любити Томуня під боком (пісня); Ой чук брик! З рогом бик, а Хома з двома! (каламбур).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 621.