АРЕ́ШТ, у, ч.
1. Позбавлення волі, взяття під варту кого-небудь. Грабунки, заборони, труси і арешти Мов град на хлопську зігнуту, прибиту спину (Еллан, І, 1958, 198); Батька ми бачили вдома ніби в гостях, між одним арештом та другим (Козл., Сонце.., 1957, 15).
2. юр. Судова заборона вільно розпоряджатися власним майном. — Оформляйте справу до суду. Накладіть арешт на домашні речі (Кучер, Трудна любов, 1960, 241).
3. заст. Приміщення для осіб, позбавлених волі; в’язниця. Три неділі вже кум у арешті сидів, А селом якийсь шум, наче рій той гудів (Фр., XI, 1952, 120).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 58.