БА́КИ1, ів, мн. Те саме, що бакенба́рди. Руді рідкі баки, мов гичка з пшенички, спускалися а заполих щік (Мирний, III, 1954, 160); В сьомому класі вже ясно виявилося, що Федько Луговий — шатен і що вуса й баки в його чорняві (Вишня, II, 1956, 297).
БА́КИ2, ів: ◊ Забива́ти (заби́ти) ба́ки кому — нав’язливими розмовами відвертати чиюсь увагу від чого-небудь; заморочувати, задурювати голову комусь. Він вам заб’є баки своїми словами, що набрався у розумних людей (Кв.-Осн., II, 1956, 484); — Чужим людям можете се говорити, — може, вам і повірять, але нам тим баки не заб’єте (Фр., VIII, 1952, 30); — То… то… ви мене в дурні пошили? Під боком кохалися, а ти мені баки забивав якоюсь дівчиною на селі (Вільде, Троянди.., 1961, 351); Багатирка Хима довго забивала баки парубкам; крутила ними (Кач., II, 1958, 8); — Одне слово, забила мені баки [дочка шевця] — далі нікуди. Та й оженила таки ж на собі (Збан., Єдина, 1959, 139).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 92.