БЕЗЛЮ́ДЬКО, а, ч., розм. Те саме, що відлю́дник; відлюдько. Ото безлюдько! не хоче з людьми ні випити, ні з’їсти (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 134.