БОВВА́Н, а, ч.
1. заст. У язичників — статуя, що зображає бога; ідол. Збившись навкруги високого дерев’яного боввана, перед яким горів вогонь, кричали [люди], сперечались, махали руками (Скл., Святослав, 1959, 65); * У порівн. Вони [жандарми] стояли, як боввани (Донч., III, 1956, 138).
2. лайл. Про дурну, обмежену людину.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 206.