БРОДИ́ТИ1, броджу́, бро́диш, недок.
1. Повільно ходити без певної мети й напрямку; блукати. Еней теж по лісу бродив… (Котл., І, 1952, 211); Хоробро в снігу бродили [половці], Але швидко заблудили (Фр., XIII, 1954, 375); По долині бродили коні на паші (Коцюб., І, 1955, 240); * Образно. Де ти бродиш, моя доле? Не докличусь я тебе! (Пісні та романси.., II, 1956, 13); // Поволі ходити по мілкій воді, болоту. Над берегом річки вона роззувалась, бродила по мілкій воді (Коцюб., II, 1955, 214); Серед блискучої водяної гладіні бродить, розгулюючи на мілкому, всяка озерна дрібнота: тонконогі куличата, бекаси (Гончар, Маша.., 1959, 38).
2. перен. Повільно рухатися, пересуватися. Бродить сірий і густий туман, Де Дніпро вливається у море (Дмит., Вірші.., 1949, 22); * Образно. Бродить осінь в садах пурпурових, дзвонить жовтим намистом беріз (Сос., Поезії, 1950, 152).
БРОДИ́ТИ2, бро́дить, недок. Бути в стані, в процесі бродіння. В суліях бродили пахучі меди (Нех., Повість.., 1952, 9); * Образно. Всередині в нього росло щось, як тісто у діжці, бродило, немов опара (Коцюб., II, 1955, 204).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 238.