БУГА́Й1, я́, ч. Некастрований племінний бик. Рудий бугай вдарив ногами в землю, зігнув воласту шию і підняв хвіст (Коцюб., II, 1955, 323); Біжать отари, коні ржуть, реве Тяжкий бугай на буйнім пасовищі (Рильський, Вибр., 1937, 108); * У порівн. Задзвонили у Констанці Рано в усі дзвони. Збиралися кардинали, Гладкі та червоні. Мов бугаї в загороду (Шевч., І, 1951, 269); Здоровий [Василь], як бугай (Мирний, IV, 1955, 20); // лайл. Про людину. [Яким:] Добрим людям спочивок, а йому, чортовому бугаєві, співи (Кроп., II, 1958, 354).
БУГА́Й2, я́, ч. Нічний болотяний птах з родини чапель. Крикнув бугай у болоті — і замовк (Мирний, І, 1954, 318); На луках гуде бугай, глушить рибу, — скиглить чайка (Горд., Дівчина.., 1954, 135).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 246.