БІ́ЛЯ, прийм. з род. в.
1. Уживається на позначення місця; коло, близько, недалеко. Ти знаєш… Чого Еней приплив к Латину І біля моря поселивсь (Котл., І, 1952, 244); Під горою. Біля того гаю. Що чорніє над водою, Щось біле блукає (Шевч., І, 1951, 3); Герман опинився недалеко вівчарської колиби, що стояла.. біля обгородженої овечої кошари (Фр., VIII, 1952, 371); За садком, біля дороги, лежало глинище (Панч, Іду, 1946, 79); // Уживається як рівнозначне прийм. на, при. Біля боку в Богуна висіла стара батьківська шабля (Ле, Україна, 1940, 277); // Уживається у знач. прийм. над, коло при дієсловах працювати, клопотати і т. ін. та відповідних віддієслівних іменниках. — Я не обіцяю вистачити другу частину [рукопису].., біля неї чимало треба попрацювати (Мирний, V, 1955, 360); Соромно мені, що досі не зібрався.. подякувати за клопоти біля видання книжечок моїх (Коцюб., III, 1956, 126); // із сл. ходити. Уживається у знач. прийм. коло, за. Хата хоч старенька, та чепурна, біла — видно, біля неї ходили хазяйські руки (Мирний, II, 1954, 35); Йому навіть жаль стало тих апаратів, він так довго ходив коло них, наче нянька біля дитини (Коцюб., II, 1955, 94).
2. Уживається у знач. прийм. близько, коло при числівниках на позначення приблизної кількості. Біля сотні озброєних мисливців-старовірів товпиться коло тайгової дзвіниці (Довж., І, 1958, 118).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 185.