ВА́БА, и, ж 1. розм. Те саме, що прина́дність. Лотос повен таїн між латаття в прозорім ставку, — А в твоїх таїнах більше ваб, і жаги, і дурману! (Стар., Поет. тв., 1958, 147); Кряжуватий [гетьман] на стать; аби марно питать, — Мов татарин самісінько чорний (Граб., І, 1959, 296); Очерети по Удаю — мов дикий праліс.. і в буйності цій, і хаотичності — їх дика ваба краса (Мушк., Серце.., 1962, 82).
2. мисл. Принада.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 273.