Що oзначає слово - "валити"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ВАЛИ́ТИ1, валю́, ва́лиш, недок. 1. перех. Примушувати падати, силою перекидати. Бронко спочатку не знав, що сталося. Коли ж захиталися телефонні дроти, здогадався. Валять [люди] стовпи! (Вільде, Сестри.., 1958, 269); Колись, бувало, [батько] вхопивши однією рукою за ногу, валив і зразу ж вивертав догоричерева найбільшого кабана (Стельмах, І, 1962, 22); // Убивати. Цілими десятками валили хоробрі молодці монголів (Фр., VI, 1951, 84); Намітивши серед двору синьоголового селезня, на якого йому вказувала Галя, валив його [Уралов] з першого пострілу (Гончар, Тронка, 1963, 299); // Зрізувати, зрубувати (дерево, ліс). І старший сказав: — Ну, хлоп’ята, тепера Старого [дуба] валіть! (Мал., Звенигора, 1959, 141); Він валив його [ліс] зі всією нещадністю і пожадністю лісового дикуна (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 34); // Руйнувати, розламувати. "Валіть стіни!" Гайдамаки Стіни розвалили (Шевч., І, 1951, 140); Най реве навколо буря.. Валить скелі, лама дуба, землю з місця рушить (Граб., І, 1959, 270); // перен. Позбавляти можливості триматися на ногах, змушувати лягати (про втому, хворобу, сон і т. ін.). Вже не раз важка хвороба валила комісара в ліжко (Збан., Сеспель, 1961, 135).

Вали́ти з ніг кого: а) ударивши, штовхнувши, змушувати падати. Завиває хуртовина, Вітер валить з ніг (Граб., І, 1959, 533); б) позбавляти можливості триматися на ногах, змушувати лягати (про втому, хворобу, сон і т. ін.). Як я заздрила тим людям, що не мали відпочинку, поки їх нелюдська втома з ніг валила на часинку! (Л. Укр., І, 1951, 314); Сипняк та цинга нас із ніг валять (Головко, II, 1957, 556); в) виснажувати, змучувати. Дедалі туга за рідним краєм все дужче валила Павла з ніг, наче отой страшний голод у морі (Кучер, Голод, 1961, 361); З ніг Валить бабу горе! (С. Ол., Вибр., 1959, 233).

2. перех. Класти, накладати щось на кого-, що-небудь безладно або у великій кількості. — Руки пообриваєш, носячи! Нема того, щоб хурку найняти; як на того коня валять — носи! (Мирний, III, 1954, 152).

Вали́ти все доку́пи — змішувати різні речі. І все ж у його серці чомусь жевріла образа на тих, хто валив усе докупи (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 128).

Вали́ти з хво́рої голови́ на здоро́ву див. голова́.

3. перех., на кого, перен. Накладати якісь обов’язки, обтяжувати роботою. — Жінки! — буркнув Микола. — Усе на жінок валимо. Тільки й біліють їхні хусточки в полі (Кучер, Трудна любов, 1960, 532); // Перекладати на когось відповідальність за провину і т. ін. [ПанСтась (до людей):] Хіба я не знаю, що самі ви бунтарі, розбійники — тільки все валили на Кармелюка (Вас., III, 1960, 219); — Що батькам сказати? Вали, парубче, на мене всю провину. Немало ж у селі всякої всячини говорять про Окунівну. От і ти щось додай від себе: мені вже не поважчає (Стельмах, І, 1962, 535).

4. перех. Безладно або у великій кількості скидати, кидати що-небудь кудись. На весь Дніпро видніє білизна, розвішана на мотузках, і купи сміття, що його валять з берега (Гончар, Людина.., 1960, 55).

5. перех. і неперех., діал. Бити. Тепер хлопці підбігли і почали валити бучками по ногах (Стеф., І, 1949, 23); Вона [коняка] складала вражено вуха взад і валила скажено задніми копитами (Коб., І, 1956, 548).

ВАЛИ́ТИ2, ва́лить, недок. 1. Іти у великій кількості, посуватися натовпом. Народ так лавою і валить (Кв.-Осн., II, 1956, 109); А за ними валила густа юрба (Фр., III, 1950, 175); Нові пасажири тим часом валять у вагон з безконечними клунками (Мик., І, 1957, 103); // Рухатися густою масою. Дим з печі валив прямо на хату (Мирний, II, 1954, 119); З важкої непроглядної темряви валив і валив сніг (Ряб., Жайворонки, 1957, 109).

◊ Ва́лом вали́ти див. ва́лом.

2. Іти навально, грубо, напролом. — Прошу, сідайте, — відсуває квасолиння з призьби, звільняє йому місце. Та він навіть не дивиться в той бік, а валить просто у двері (Вільде, Сестри.., 1958, 77).

ВАЛИ́ТИ3, валю́, ва́лиш, недок., перех. Прясти з клоччя вал (див. вал2). Нумо вал валити (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 284.