ВБИВА́ТИ1 (УБИВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВБИ́ТИ (УБИ́ТИ), вб’ю, вб’єш, док., перех. Ударами заганяти якийсь предмет у що-небудь (в дерево, землю і т. ін.). Дубові палі під мости вбивають в дно ріки, щоб через міст могли пройти важкі грузовики (Забіла, Одна сім’я, 1950, 79); Він узяв клепку.., обстругав її приблизно в формі скрипки, вбив кілька гвіздків (Смолич, II, 1958, 16); // Ударивши, розбивши, вливати в що-небудь (про сирі яйця). — Я забілила його [борщ] сметаною та і два покладки вбила (Коб., III, 1956, 471).
◊ Вбива́ти (вби́ти) в го́лову кому — часто повторюючи, примушувати запам’ятати, засвоїти щось. Вона [мати] вбивала йому в голову, що він красивіший, розумніший і здібніший за інших (Ткач, Плем’я.., 1961, 167); — Ви, Степане Васильовичу, хоч лінійкою, хоч стусанами, хоч мордачами вбийте цю рихметику [арифметику] в його дурну голову (Стельмах, Хліб.., 1959, 263); Вби́ти клин між ким — роз’єднати, посварити когось. Володимир Ілліч був непримиренним до тих, хто.. намагався вбити клин між партією і народом (Ком. Укр., 4, 1960, 58); Вби́ти собі́ в го́лову — переконати себе в правильності чого-небудь. — Вбила собі казна-що в голову. Все старцям роздає (Цюпа, Назустріч.., 1958, 65).
ВБИВА́ТИ2 див. убива́ти1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 300.