ВБИРА́ТИСЯ (УБИРА́ТИСЯ)1, а́юся, а́єшся, недок., ВВІБРА́ТИСЯ (УВІБРА́ТИСЯ) і ВБРА́ТИСЯ (УБРА́ТИСЯ), вберу́ся, вбере́шся, док. 1. Заходити, влазити, забиратися куди-небудь. Вбираючись в гущавину, де саме холодом повіяло, панотець каже: — Тут треба коні попасти, та й самі покачаємось в траві (Свидн., Люборацькі, 1955, 208).
◊ У си́лу вбира́тися: а) ставати сильнішим, набиратися сили. На восьмий тиждень я устав з ліжка. Тоді вже почав жваво у силу вбиратись (Вовчок, VI, 1956, 248); Тяглися з землі молоді парості, тонкі та гнучкі, чекаючи простору та сонячного світу, щоб і собі убратися в силу і буйнути навперейми з своїми дідами (Мирний, III, 1954, 293); б) ставати заможним. Трохи та потроху обжився він, почав підніматись на ноги, у силу вбиратись (Мирний, IV, 1955, 169).
2. тільки недок. Пас. до вбира́ти1 1. Фосфор і сірка білків за допомогою відповідних бактерій у процесах гниття незабаром перетворюються з органічних сполук у розчинні мінеральні солі, які вбираються коренями (Хлібороб Укр., 10, 1965, 11).
ВБИРА́ТИСЯ2 див. убира́тися1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 301.