ВДА́ВЛЕНИЙ 1 (УДА́ВЛЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до вдави́ти1. На стерні шукав [Смолярчук] очима колії: куди саме, до якого села повезли його просо? Довго додивлявся до ступи людської, бачив удавлену землю п’ятами (Кос., Новели, 1962, 183); // у знач. прикм. Який має заглибину. Як змінився Марко за ці роки!.. Губи зійшлись у болісній складці, вдавлене підборіддя ще більш підкреслювало його худорлявість (Цюпа, Назустріч.., 1958, 379).
ВДА́ВЛЕНИЙ2 див. уда́влений1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 309.