ВЕРТІ́ТИСЯ, рчу́ся, рти́шся, недок. 1. Рухатися, повертатися в різні боки. Вертячись взад, то вліво, то вправо, кінь задніми ногами шубовснув в ярок (Фр., II, 1950, 385); Уляна зібралася на досвітки, вертілася перед дзеркалом (Горд., Чужу ниву.., 1947, 144); Важкі гармати, здається, вертяться у них у руках, як іграшки (Довж., Зач. Десна, 1957, 523); // Обертатися. На ніжці курячій стояла Та хатка.. І вся вертілася кругом (Котл., І, 1952, 115); // Лежати, сидіти, стояти неспокійно, весь час міняючи положення. Верчуся, світу дожидаю (Шевч., І, 1951, 396); За столом сидить [Юрко], мов на жаринах — крутиться, вертиться, не в миску дивиться, а все в вікно та в вікно (Ряб., Жайворонки, 1957, 3).
◊ Верті́тися як (мов і т. ін.) му́ха в окро́пі — те саме, що Крути́тися як (мов і т. ін.) му́ха в окро́пі (див. крути́тися). Массаковський тільки дивився, як вона вертілась мов муха в окропі (Н.-Лев., III, 1956, 84).
2. розм. Знаходитися де-небудь або біля кого-, чого-небудь, перебуваючи в русі, не залишаючись на одному місці. Осавулину жінку давно дражнили на селі злодійкою, і хазяйки нічого не клали напохваті, де вертілась осавулиха (Н.-Лев., II, 1956, 191); Біля нього вертівся Ігор, піддавав у розпечене каміння води (Кучер, Чорноморці, 1956, 360); // перен., коло кого-чого. Невідступно повертатися до того самого (про розмову, думки). Розмова поки не наладжувалась. Вона більше вертілася коло хазяйства та коло хатніх турбот (Мирний, IV, 1955, 101); Ястшембський ліг на постіль, курив цигару, а його думка чогось вертілась коло Василини (Н.-Лев., II, 1956, 58).
◊ Верті́тися на ду́мці — не виходити з думок. — Ой, дочко! не дурій! що се ти химеруєш, якісь панські розкоші все вертяться в тебе на думці (Вовчок, І, 1955, 16); В кожної доярки вертілося на думці: а навіщо ж ти Марка зігнав [з ферми]? (Горд., Дівчина.., 1954, 214); Верті́тися на язиці́ (на язику́): а) про бажання щось сказати. — Як спали, Палагночко, душко? — На язиці в неї вертілась одповідь: — "Гаразд, як ви?" (Коцюб., II, 1955, 339); Невідомою силою Юхима потягло ближче. На язиці вертілися, здавалось, страшні для офіцерів слова (Ле, Ю. Кудря, 1956, 251); б) про даремне намагання пригадати щось добре відоме, але забуте в даний момент. Зараз Василь із сумом пригадував, скільки важливого він забув сказати, на язику вертілося, та от вислизнуло (Ю. Янов., II, 1954, 105); Верті́тися пе́ред очи́ма — невідступно бути в уяві. Приходжу додому. Що за знак? З ума не сходить моя дівчина: так перед очима і вертиться (Мирний, І, 1949, 180).
3. тільки недок. Пас. до верті́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 333.