ВЗУВА́ТИСЯ (УЗУВА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., ВЗУ́ТИСЯ (УЗУ́ТИСЯ), взу́юся, взу́єшся, док. 1. Надівати собі на ноги взуття. Ой вставав бурлак, не вмивався, Не мав чобіт, не взувався (Фр., XIII, 1954, 38); Він взувся у легенькі балетки (Шиян, Баланда, 1957, 137).
◊ Не в ті взу́тися — мати великі претензії, братися за що-небудь без достатніх підстав. [Олекса:] Ач, стара собака [старшина]! Чого заманулось? Молодої дівчини, та ще й найкращої! Думав, як бідна, то й поквапиться. Не в ті взувся! (К.-Карий, І, 1960, 62).
2. Забезпечувати себе взуттям. [Анзорге:] Мені зостається 7 талярів на цілий рік. На ті гроші вари, пали, одягайся, взувайся (Л. Укр., IV, 1954, 218).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 347.