ВИБИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВИ́БИТИСЯ, б’юся, б’єшся; мн. ви́б’ються; док. 1. З труднощами, докладаючи зусиль, вириватися, вибиратися звідки-небудь. — Пусти, Антосю! Годі-бо! Що ти? Побачать! — вибивається вона з обіймів (Стар., Облога.., 1961, 20); Де сон староденний, мов крига, застиг, Творці вибиваються з темних кормиг. У світі найкраще — визволення крик. Мільйони трудящих — один робітник (Рильський, І, 1956, 122); Та ось нарешті вибились [бійці] на шосе (Головко, І, 1957, 281); Кидався [літак] вгору, обходив низом, намагаючись вибитися з-під прицілів зенітної артилерії (Ю. Янов., Мир, 1956, 199); // Переборюючи перешкоди, знегоди, виходити з важкого становища. [Петро:] Хіба.. мало є таких сіромах, що б’ються як риба об лід з своїм безталанням і ніяк не виб’ються з гіркої нужди? (Мирний, V, 1955, 181); Завзятий заробітчанин об’явився в домі. Молода сила. Скоро виб’ються із боргів, нестатків… (Горд., II, 1959, 187); // Позбуватися чого-небудь, залишатися без чогось. Та зо сну вона зовсім вибилася. Уява, збентежена сонною зморою, почала насувати їй на ум усіляке страхіття (Фр., VII, 1951, 8); — Гей ти! Смішливий! Кинь закурити. З махорки вибились ми… (Смолич, Мир.., 1958, 159).
◊ Вибива́тися (ви́битися) з гра́фіка (з ро́зкладу) — порушувати встановлений графік (розклад). Поїзд ні на хвилину не вибився з графіка (Веч. Київ, 24.V 1957, 4); Вибива́тися (ви́битися) з ко́лії — втрачати звичайний стан. Письменник ніби вибився з колії, йшов своєю, відмінною від німецького народу, стежкою (Собко, Запорука.., 1952, 229); Вибива́тися (ви́битися) з сил — слабнути від тривалого напруження; знесилюватися. Чує Юлдаш, як важко, з напругою дихає кінь, він вибивається з останніх сил (Донч., І, 1956, 178); Васюта.. з дровами у сипкім снігу, — З сил вибився (Фр., XIII, 1954, 36).
2. тільки 3 ос. Проходячи через яку-небудь поверхню, з’являтися назовні; пробиватися. Тут вибивалася з землі моложава зелень (Гончар, III, 1959, 377); А під горою джерело — струмок вибився з-під камінних гір (Ле, Міжгір’я, 1953, 97); Махає осінь рукавами. Озимі вибились жита (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 43); — Еге ж, запам’ятовуй! І мотай все на вус, то нічого, що в тебе тільки пушок на верхній губі вибився (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 184); // Висуватися з-під чого-небудь назовні. Коса не розчісана вибивається з-під очіпка (Мирний, І, 1954, 301); У Ярославка вибилася сорочечка з-під штанців (Цюпа, Назустріч.., 1958, 15).
3. в кого. Докладаючи зусиль, домагатися певного суспільного становища, ставати ким-небудь (за посадою, професією і т. ін.). Якась випадковість відсовувала його у тінь, а тим часом двадцятип’ятилітні жевжики вибивалися у міністри чи посли (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 189); Землі він спершу мав небагато, але гендлем та всякими хитрощами вибився-таки в дукачі (Мур., Бук. повість, 1959, 9); При тих здібностях до малювання, які мав Бронко, бахур міг би вибитися в неабиякі майстри цієї справи (Вільде, Сестри.., 1958, 124).
Вибива́тися (ви́битися) в лю́ди — з труднощами забезпечувати собі помітне становище в суспільстві, благополуччя. Як я могла думати, що виб’юсь в люди, сидячи у сієї відьми? (Л. Укр., III, 1952, 547); Янек збиратиме кожен гріш і, рано чи пізно, виб’ється в люди (Тулуб, Людолови, І, 1957, 51).
4. тільки недок. Пас. до вибива́ти 1-10. Микола висмикнув з неї [скирти] пучок обмолочених колосків і потер їх в руці. На долоні залишилося кілька зернин. — Не вибивається все зерно (Логв., Літа.., 1960, 20); Земля глухо гуділа на всю округу, і в повітрі далеко розносилися гопаки та тропаки, що вибивалися дзвінкими підковами чобіт (Довж., І, 1958, 228).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 350.