ВИГЛА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ГЛАДИТИ, джу, диш, док., перех. 1. Робити поверхню чого-небудь рівною, гладкою, усуваючи нерівності, виступи, шорсткість. Вигладжує [Констанцій] навосковані таблиці і загострює стиля (паличку до писання) (Л. Укр., III, 1952, 270); Богдан ще приязніше подивився на старшину з гострою, неголеною бородою, яку той зрідка вигладжував жменею (Ле, Хмельницький, І, 1957, 279); Підмазати, думаєте, долівки не зуміє [Оленка]? Вигладить, виведе, жовтою смугою коло печі підведе, любо глянути (Горд., II, 1959, 22).
2. Те саме, що випрасо́вувати. Оксана старанно вигладжує білу сорочку (Шиян, Вибр., 1947, 315); — Розклади зараз, таки зараз, вогонь та постав до вогню залізка, та вигладь нам сукні (Н.-Лев., II, 1956, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 373.