ВИДИРА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВИ́ДЕРТИСЯ і ВИ́ДРАТИСЯ, деруся, дерешся, док. 1. З труднощами вириватися від кого-небудь або вибиратися звідкись. — Одчепіться од моєї душі!.. — крикнула Василина й насилу видерлась з бурлацьких рук (Н.-Лев., II, 1956, 101); Він з рук п’ятьох десятків гайдуків, звичайно, видертись не міг і опинився в казематі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 82); Ось за лісом, напевне, почнуться села, хутори… Аби тільки видертись з цієї глушини (Донч., III, 1956, 75); // перен., розм. Відшукуватися, знаходитися (про кого-небудь небажаного). — В мене.. на поле наслідників нема, хіба, може, десь видереться якась рідня, — десята вода на кисіль (Н.-Лев., IV, 1956, 193); — Ця [панна] навчить, як треба господарити! — казали в економії, — в цієї і трісочка не пропаде марно… І де воно видралося тут отаке зілля (Вас., II, 1959, 64).
2. З труднощами, здебільшого допомагаючи собі руками, вибиратися, вилазити нагору, на високий предмет. Настя зирк — та й охолола: чіпляючись за лозу, на берег видирався інспектор (Вас., І, 1959, 223); Крекчучи, я почав видиратися по драбині (Мур., Бук. повість, 1959, 232); Перед ним всі розступились. Він же видерся на скелю (Л. Укр., IV, 1954, 137); Андрій видрався на дерево (Довж., І, 1958, 223).
3. тільки недок. Пас. до видира́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 387.