ВИКРЕ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КРЕСАТИ, ошу, ешеш, док., перех. Видобувати іскри, вогонь, ударяючи кресалом або металевим предметом по кременю, каменю, залізу. Мотика часто натрапляє на камінь і викрешує з нього іскри (Чорн., Визвол. земля, 1950, 34); Кинувся Наум, викресав вогню, засвітив світло (Кв.-Осн., II, 1956, 81); Дядько Іван викресав мені вогню до цигарки і став оповідати "з кінця" (Козл., На переломі, 1947, 120).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 415.