ВИ́ЛА, вил, мн. Сільськогосподарське знаряддя з кількома довгими зубами на держаку, що використовується для піднімання, розтрушування сіна, соломи і т. ін. Ой покину ціп на току, А вила на стозі (Чуб., V, 1874, 1106); Філемон бере вила двозубі тим часом у руки (Зеров, Вибр., 1966, 326); Іван вилами перевертав гній, а в грудях наростала злість на пана (Чорн., Визвол. земля, 1959, 26).
◊ Ви́лами [по воді́] пи́сано — про те, здійснення чого викликає сумнів. Чи не приїдемо до вас ось такими силами: я, Садовський, Левицький.. Але це ще вилами писано (Збірник про Кроп., 1955, 355).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 419.