ВИПИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПИТИ, п’ю, п’єш; наказ, сп. ви́пий; док. 1. перех. Пити яку-небудь рідину без залишку або певну кількість її. Батько випиває чарку горілки, закусує і береться до нової роботи (Фр., IV, 1950, 193); — Оксен, хвала здоров’ю, натщесерце цілий глек [молока] випиває та й нічого, а ви кухлика не подужаєте? (Тют., Вир, 1964, 103); Випивали терницю, їли рибку плотвицю (Мал., Звенигора, 1959, 93); Випий трошки сього зілля — Все лихо загоїть (Шевч., І, 1951, 52); Було там усього і поїсти, і попити, так те все вже випили і виїли, а пити ще хочеться (Мирний, V, 1955, 325); * Образно. Квітки боятимуться струхнути її [росу] з себе, вони ..покірно хилитимуться, ждучи сонця, щоб випило воно ті важкі краплі (Хотк., І, 1966, 131).
◊ Ви́пити гірку́ [ча́шу] див. гірки́й.
2. неперех. Вживати алкогольні напої, мати схильність до них. Василь часами випивав, часами бив жінку (Григ., Вибр., 1959, 111); // Проводити час в товаристві з ким-небудь, п’ючи алкогольні напої. А там чоловіки, жінки випивають, закусують, щастя-здоров’я молодим посилають (Тесл., Вибр., 1950, 80); — Тепер беріть що-небудь.. Як хтось наскочить — дядьки випивають у мене і все чин чином… (Стельмах, І, 1962, 195); // за кого — що. Пити вино, горілку і т. ін., проголошуючи тости. Ой, вип’ємо за дівчину, За дівчину вродливую, Весну мою щасливую (Щог., Поезії, 1958, 58); Коли вже випити, — так що ж, — за молодість свою, За комсомольський наш квиток, прострелений в бою! (Мал., Звенигора, 1959, 174); // Бути в нетверезому стані. Вона любила, як батько говорив вільно й весело, хоч се бувало тільки тоді, коли він випивав (Л. Укр., III, 1952, 668); [Маша:] Ви часом, Микито Сидоровичу, не випили сьогодні? (Мик., І, 1957, 228).
3. перех. Висмоктувати, витягати з чого-небудь. Ой, да ви, комарики мої, да гей!.. За що, про що Ой, да ви кусаєте мене?.. Кров гарячу Ой, да випиваєте з мене (Укр.. лір. пісні, 1958, 249); Споконвіку Прометея Там орел карає, Щодень божий довбе ребра Й серце розбиває. Розбиває, та не вип’є Живущої крові (Шевч., І, 1951, 325); * Образно. Дні видались жаркі, посушливі, гарячі. Сухі вітри випивали останню вологу з грунту (Шиян, Баланда, 1957, 180).
◊ Випива́ти (ви́пити) кров — дуже знесилювати, змучувати. "Рахіра — або земля!" Се випивало його кров і виводило з рівноваги (Коб., II, 1956, 167); — Багачі! фабриканти! Зробили з мене каліку, а тоді і нагнали. Забрали силу, випили кров, та й став непотрібний (Коцюб., II, 1955, 50); Випива́ти (ви́пити) о́чі, нар.-поет. — викльовувати очі. Яструби з орлами випивали очі (Сл. Гр.); Кому спало б на думку шукати живу людину тут [в горах], на краю світу? Хіба що голодні орли прилетіли б випити йому [Козакову] очі (Гончар, І, 1954, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 450.