ВИСЛО́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́СЛОВИТИ, влю, виш; мн. ви́словлять; док., перех. Передавати словами (думки, почуття і т. ін.). Він став щось висловлювати по-якутськи швидко та палко, але що, я не міг розібрати (Граб., III, 1960, 93); Говорили [бійці] про свої пригоди, висловлювали свої думки й поради (Сміл., Зустрічі, 1936, 201); Пронька.. з захопленням висловив бажання приєднатися до мандрівника (Донч., VI, 1957, 14); Був не в силі я висловить муки, що туманила думи мої. Ми мовчали, і сльози розлуки напливали на вії твої (Сос., II, 1958, 119); // перен. Виражати тим чи іншим способом. Часом можна висловить пейзажем Те, для чого слів нема людських (Рильський, III, 1961, 315).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 489.