ВИ́СПІВАТИ див. виспі́вувати.
ВИСПІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́СПІТИ, ію, ієш, док. 1. тільки 3 ос. Досягти спілості (про злаки, фрукти, ягоди і т. ін.); дозрівати. Коли ж виспіє садовина, то Роман і не вилазить звідтіля од ранку до ночі (Вас., І, 1959, 59); За Сулою весело — Пшениці украй — Нашого добробуту Виспів урожай (Ус., Дорогами.., 1951, 76).
2. тільки 3 ос., розм. Доходити до певної кондиції, ставати готовим до вжитку. Жде крупа тебе давно, В ступах виспіло пшоно (Щог., Поезії, 1958, 196); Відпочину годину-другу, а там і перепічка виспіє [спечеться] (Збан., Єдина, 1959, 35).
3. діал. Встигати зробити що-небудь вчасно. — Поможіть, щоб я сьогодні виспіла до панянки нашої хорунжівни (Кв.-Осн., II, 1956, 194); Кажу Вам: не виспію, не зможу виспіти з другою частиною "Повії" (Мирний, V, 1955, 362).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 497.