ВИТО́ПЛЮВАТИ1, юю, юєш, недок., ВИ́ТОПИТИ, плю, пиш; мн. ви́топлять; док. 1. тільки док., перех. і неперех. Спаливши яке-небудь паливо в печі, грубі і т. ін., нагріти приміщення або зготувати при цьому страву. І ти осталася, небого. І не осталося нікого З тобою дома. Наготи Старої нічим одягти І витопить зимою хату (Шевч., II, 1953, 195); — Робота моя неважка, — витоплю піч, зварю їсти (Мирний, III, 1954, 74); Лисичка змерзла та й побігла в село вогню добувати, щоб витопить (Ів., Укр.. казки, 1950, 8); // Закінчити топити в печі, грубі і т. ін. Демко в хаті довго ждав на брата. Жінка його уже витопила в печі (Фр., VIII, 1952, 205); У хаті — справжня текстильна фабрика. Як тільки витоплять жінки, мерщій за прядки сідають (Головко, II, 1957, 89).
2. перех. Нагріваючи сало, вощину, виділяти жир, віск. * Образно. — Побачить вона [Параска]! згадає тоді мене, як чорти витоплять з неї те сало, що придбала в піст (Н.-Лев., II, 1956, 18).
3. перех. Добувати, виділяти метал, розжарюючи руду. Порались біля горнил і чорношкірі гамарники, витоплюючи залізо (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 329); Скільки витопив металу мій хороший, добрий дід (Уп., Вірші.., 1957, 174).
ВИТО́ПЛЮВАТИ 2, юю, юєш, недок., ВИ́ТОПИТИ, плю, пиш; мн. ви́топлять; док., перех. Топити у воді всіх або багатьох. Розсію, розвію я сам ворогів, В дунайській їх витоплю хвилі, А сам відпочину посеред степів, З конем на високій могилі… (Бор., Тв., 1957, 89); Тухольці, очевидно, не хотіли дожидати, аж поки вода настілько прибуде, щоб спокійно витопити нужденні останки монголів (Фр., VI, 1951, 132).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 514 - 515.