ВИЧА́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ЧАВИТИ, влю, виш; мн. ви́чавлять; док., перех. 1. Стискаючи, здавлюючи що-небудь, виділяти рідину, рідку масу. Беруть йоржів, відварюють. Потім починають їх проціджувати й вичавлювати (Довж., Зач. Десна, 1957, 196); З підготовлених лимонів зрізують шкірочку, ..вичавлюють сік, вичавки варять і проціджують (Технол. пригот. їжі, 1957, 207).
2. перен. Впливаючи різними способами на кого-, що-небудь, одержувати щось. Коли вже графи так навчилися вичавлювати гроші з мужиків, то чого має миндальничати він? (Стельмах, I, 1962, 186); Ганський вдоволено потирав руки. З цього недоумкуватого камердинера він вичавить усе, що треба (Рибак, Помилка.., 1956, 59); — Досі думав, що ваша рука лише на карбованці лежить, а тепер ви її на душу положили, хочете з неї зиск вичавити (Стельмах, Хліб.., 1959, 185); // Примушувати кого-небудь позбавитися чогось. — Фронт вичавив з тебе всі дурні ілюзії і випхав на роздоріжжя (Кол., На фронті.., 1959, 42); // Примушувати себе або кого-небудь до зовнішнього прояву чогось. Вичавивши на своєму обличчі ласкаву посмішку, я промовив: — Прошу вас, мадам, сідайте (Сміл., Сашко, 1954, 52); [Тур:] Не бреши, дяче, легше з тебе шкуру здерти, ніж вичавити хоч одну сльозу (Корн., П’єси, 1947, 186).
3. розм. Передушувати, знищувати всіх, багатьох (переважно про комах). Не вичавиш бджіл в вулії (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 536.