ВИЧІ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ЧЕКАТИ, аю, аєш, док., перех. і неперех. Ждати сприятливого моменту для здійснення, виконання чого-небудь. То здобичники.. вичікують слушного часу, коли б в одну мить, по слову ватажка, кинутися на табір (Коцюб., І, 1955, 184); В дуплі заховався Василій Чепиж. Вичікує снайпер, — потрібне терпіння! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 145); Василюк вичекав, доки мати впорається та вийде, і, дочекавшись, підійшов до батька (Епік, Тв., 1958, 109); Любина побігла. Милана вичекала, поки не стало видно Любини, пішла в напрямку лісу (Турч., Милана, 1950, 49); // Ждати приходу, приїзду, появи кого-небудь. Він цілий день сидів сам у хаті та нетерпеливо вичікував свого опікуна з Дрогобича (Фр., VIII, 1952, 344); Ясно, що не спала [жінка] всеньку ніч, вичікуючи мене (Вільде, Винен.., 1959, 7); // Ждати протягом певного часу закінчення або настання чого-небудь. Нащо вичікувати тії кабалістичні "три дні", а не вийти зараз таки в перший день, ледве сторожа хоч трошки одхилить двері?.. (Л. Укр., V, 1956, 435); Отак він вичекав, поки минула страшна небезпека (Фр., IV, 1950, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 539.