ВКИДА́ТИСЯ (УКИДА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., ВКИ́НУТИСЯ (УКИ́НУТИСЯ), нуся, нешся, док., рідко. 1. Кидатися в середину чого-небудь. Вона кидається бігти, і біжить-біжить до Дніпра і в жаху вкидається у Дніпро (Вовчок, 1, 1955, 326); // З’являтися, поширюватися. — А городи і садки в нас не йдуть: солонець. Де вкинеться, там уже що не роби — нічого не вдієш (Дн. Чайка, Тв., 1960, 113).
2. у що, перен., рідко. Переживати певний стан. — Голубчику Опанасе! — провадила майорша ласкавим голосом своїм, — не вкидайся так тяжко в своє горе (Барв., Опов.., 1902, 334).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 696.