ВНУ́ЧОК (ОНУ́ЧОК, рідко УНУ́ЧОК), чка, ч. Зменш. до внук. Знайомого [знайомого] він пана внучок (Котл., II, 1952, 194); — Онучок у мене є. Втішне таке, сибірне хлоп’я (Збан., Єдина, 1959, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 711.