ВО́ГНИЩЕ (розм. О́ГНИЩЕ), а, с. 1. Купа дров, хмизу і т. ін., що горить. [Карпо:] Розкладу вогнище, ляжу та й буду думати (Кроп., II, 1958, 124); Треба буде перепливти через річку, швидко назбирати дров на тім боці і розпалити вогнище (Багмут, Щасл. день.., 1959, 102); Подекуди вже палили вогнища з сухого бур’яну, біля них грілися трудармійці (Тют., Вир, 1964, 482).
◊ Піоне́рське во́гнище — вогнище (або його імітація), біля якого відбуваються урочисті збори піонерів. Піонерське вогнище під ліском горить (Перв., Райдуга.., 1960, 34).
◊ Дома́шнє (роди́нне, сіме́йне) во́гнище — своя оселя, родина, сім’я. По довголітній розлуці він вернув до свойого [свого] домашнього огнища! (Фр., VI, 1951, 412).
2. Місце, де розкладали вогонь. На підлозі житла на однаковій віддалі одне від одного знаходилися три.. вогнища з кістковим і дерев’яним вугіллям (Вісник АН, 12, 1957, 55).
3. перен. Джерело, місце, звідки що-небудь поширюється; центр, зосередження чого-небудь. Тихович побачив, що комісія не змогла злокалізувати філоксеру, не пустити її за межу звісних уже комісії філоксерних вогнищ (Коцюб., І, 1955, 223); Великим вогнищем польської культури в споруджений у Варшаві силами і коштами Радянського Союзу великий Палац культури і науки (Мист., 5, 1956, 33); Коливання грунту.. виникають від поштовху в глибині Землі. Це місце звуть вогнищем, або центром, землетрусу (Про вулкани.., 1955, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 715.