ВОЛО́ВИЙ, а, е. Прикм. до во́ло.
ВОЛО́ВИЙ, а, е. 1. Прикм. до віл. Він стільки пісень знає, що й на воловій шкурі не списав би (Номис, 1864, № 12437); В сінях у .. котлі варили [столярі] карук із волових жил (Фр., IV, 1950, 209); // Який складається з волів. Пустивши коні тюпака [тюпцем], Дикун майже на верству відірвався від волового обозу (Добр., Очак. розмир, 1965, 280); Волове стадо; // У якого впрягають волів. Повалили гайдамаки, Аж стогне діброва, Не повезли, а на плечах Чумацькі волові Несуть вози (Шевч., І, 1951, 105); Воловий плуг; // Пригот. з м’яса вола. Волова печеня могла б його ослаблений організм відразу вбити (Фр., II, 1950, 329); // Вигот. з жил вола. Той Прометея нащадок, дотепний до струн найдорожчих, руки до крові скалічить об струни незграйні волові (Л. Укр., І, 1951, 190).
2. перен. Надзвичайно міцний, сильний. У нього міцні руки і волові жили (Кач., II, 1958, 11).
◊ Воло́ве о́ко (очко): а) найменший розміром співочий птах, який водиться на Україні. Навіть не віриться, що така красива, сильна пісня виходить з грудей однієї з найменших пташок нашої фауни — волового очка (Веч. Київ, 8.ІІІ 1958, 4); б) (Aster Amellus) польова айстра.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 727.