ВОРО́НЯЧИЙ, а, е. Прикм. до воро́на 1 й во́рон1 1. Все похмуре подвір’я нагадувало вороняче гніздо (Чорн., Визвол. земля, 1959, 28); // Власт. вороні й ворону. На високих зелених тополях і кленах хмарами гніздилися ворони, заглушаючи людські голоси своїм неугавним воронячим галасом (Ле, Право.., 1957, 221).
◊ Воро́няче о́ко (Pasis L.) — багаторічна трав’яниста рослина родини лілійних, яка дає одну чорну отруйну ягоду на кінці стебла.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 741.