ВОРОТА́Р, я́, ч. 1. Сторож біля воріт. Воротар не квапився, довго щось відкручував, і нарешті міст спустився на своє місце (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 286); Коли Ласточкін підійшов до Ботанічного саду, воротар.. довго не хотів його пропускати (Смолич, V, 1959, 549).
2. Член спортивної команди (футбольної, хокейної і т. ін.), який захищає ворота; голкіпер. Німець налагодився вдарити по воротах. Наш воротар легко підскочив, піймав.. м’яча й знову подав його на гру (Ю. Янов., І, 1958, 487); І коли тепер у нас спорт організовано, піднесено на нечувану височінь, цілком зрозуміло, що в кожній сім’ї — чи стрибун, чи бігун, чи штангіст, чи воротар (Вишня, І, 1956, 401).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 741.