ВОСКОВИ́Й, а́, е́. 1. Зробл. з воску. Тримаючи в руках великі воскові свічки, вони сходами спустились у глибоке Підземелля (Скл., Святослав, 1959, 559); // Укритий або просочений воском. Сапфо щось пише на восковій табличці (Л. Укр., III, 1952, 722); Світло падало знизу і просвічувало крізь восковий папір (Кучер, Чорноморці, 1956, 425).
◊ Воскова́ міль — міль, що паразитує на стільниках. Личинки воскової молі знищують стільники (Бджільн., 1956, 73).
2. перен. М’який, податливий (про людську вдачу). Воскова вдача: аби до тепла, так і тане (Укр.. присл.., 1955, 247); — Жіночка трапилась ласкава, просто-таки. воскова (Збан., Єдина, 1959, 137).
3. Який має колір воску; блідо-жовтий. — Ви б порадились [у] лікаря.., — говорив о. Василь, зупиняючи погляд на її восковому лиці (Коцюб., I, 1955, 331);
В тіні під грушею біліли вискреблені до воскового кольору лавочка і стіл (Сенч., Опов., 1959, 30).
◊ Воскова́ сти́глість — передостання фаза стиглості зерна, у якій воно починає жовтіти. Під час воскової стиглості зерно ще міцно тримається в колосі (Колг. Укр., 1, 1957, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 743.