ВПИВА́ТИ (УПИВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВПИ́ТИ (УПИ́ТИ), увіп’ю́, увіп’є́ш, док., перех. Вбирати в себе різні враження, запахи, звуки тощо. І весь світ обдивись, І все розпізнай; І що доброго є, Ти у себе впивай (Рудан., Тв., 1956, 60); Софія читала [хроніку] і впивала в себе тонку отруту заздрощів (Л. Укр., III, 1952, 528); На Ай-Петрі ми Уранці їхали, грудьми Повітря приязне впивали (Рильський, Сад.., 1955, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 749.