ВПУ́РХУВАТИ (УПУ́РХУВАТИ), ую, уєш, недок.. ВПУРХНУ́ТИ (УПУРХНУ́ТИ), ну́, не́ш, док. Пурхаючи, влітати куди-небудь (про птахів). Зайшов у кімнату гурт дівчат, зовсім юних, — наче зграйка солов’їв впурхнула (Веч. Київ, 10.VI 1957, 1); // перен. Легко й швидко вбігати куди-небудь. Впурхнула [Настуся] в мою горницю, ніби десь у вікно з зеленого садка (Н.-Лев., IV, 1956, 231); У двір легенько впурхнула Дуня Дацюк, ланкова на буряках (Кучер, Дорога.., 1958, 206).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 756.