ВСЯКЧА́С (УСЯКЧА́С), присл., рідко. Те саме, що за́вжди; постійно. [Запорожець:] Йому всякчас, як я примітив, Сава вибачає (К.-Карий, II, 1960, 258); Вкладає матір в руки сина спис: — На захист краю зброю ти підніс, — Як вірний син, служи ж тепер всякчас Своїй землі, цій матері всіх нас (Бажан, І, 1946, 301).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 772.