ВЧО́РА (УЧО́РА), присл. У день, який передує сьогоднішньому; напередодні. — Я таки тобі тепер договорю, що учора хотів сказати… (Кв.-Осн., II, 1956, 44); Учора він бачив і чув Ілліча! (Вітч., 1, 1947, 113); // У недалекому минулому, не дуже давно, донедавна. Що вчора мірою було — Півміри стало нині, Немов щодня нове крило Дарується людині (Рильський, I, 1956, 348); // у знач. ім. вчо́ра, невідм., с. Попередній, минулий день. Вільний дух народу ще тлів під попелом неволі. Свіжі традиції волі, такі свіжі, що часом трудно було відрізнити сьогодні од вчора, підтримували жевріючу під попелом іскру (Коцюб., І, 1955, 334).
Від учо́ра — з попереднього дня. [Оксана:] Я така замурзана… від учора не вмивалася (Мороз, П’єси, 1959, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 793.